Яроповичі. Дерев’яна садиба Тржецяків-Єнні ХVIII століття.
Село Яроповичі розташоване в верхів’ях річки Ірпінь, в 40 кілометрах на південь від Коростишева.
Вперше Яроповичі згадується у давньоруському літописі під 1160 роком як град Ярополч. Припускають,що назва укріпленого міста походить від імені його засновника, київського князя Ярополка Святославовича. Після навали монголо-татар у 13 столітті Ярополч був зруйнований та втратив своє стратегічне значення в обороні руських земель. З тих часів, на околиці села, на стрімкому березі штучного озера, збереглося городище-замчище, опоясане земляними валами,німими свідками сивої давнини.
Після ворожого спустошливого нападу яроповицьки землі довгий час стояли пусткою. Під 1609 роком вони згадуються як спустошене урочище Ярополч, яке належало до ходорківських маєтностей шляхтичів Тиш-Биковських. У 1736 році село належить чашнику плоцькому Станіславу Тиш-Биковському. У 1740 р. Ярополч згадується вже як заселене село з 56 дворами, в якому побудували першу дерев’яну церкву Святого Дмитрія. Згідно Тарифного подимного податку 1754 року Яроповичі ще належали до Ходорківського маєтку Каетана Росцішевського (1720-1795),гродського судді. Після смерті дружини Маріани Красицької у 1757 р. він зрікається світського життя та приймає духовний сан ксьондза. Каетан дарує у 1751 р. заснованому ним у Ходоркові домініканському монастирю.
Як довго монахи-домініканці володіли селом невідомо, але вже наприкінці 18 століття бачимо в Яроповичах декількох землевласників з польської шляхти. Найбільшим маєтком володів житомирський гродський бурграбій (1749) та житомирський гродський підстароста (1775-1784) Міхал Юзеф Тржецяк, який, до речі, був одним з фундаторів костелу Святої Софії у Житомирі (збереглася його фундаційна плита вмурована в цей храм). Родина Тржецяків до середини 19 століття залишалася найбільшим землевласником Яроповичів. Останній власник Яроповицького маєтку з цієї родини, Титус Карлович Тржецяк,сквирський хорунжий, у 1855 році мав 8068 десятин землі, окрім того у нього був ще маєток Черепин в Овруцькому повіті.
У 1859 році Титус Тржецяк продає за 200 000 рублів сріблом свій маєток Сигізмунду Котюжинському, який складався з 12 000 моргів землі, половина з яких складав ліс.
Сигізмунд Котюжинский (1826-1894) відразу розпочинає в селі бурхливу підприємницьку діяльність. Він бере у кредиторів позички та швидкими темпами будує цегляний та цукрові заводи. Цукровий завод почав виробляти 76 000 пудів цукру в рік. Будівництво цих заводів привело Котюжинського до боргових зобов’язань і він змушений був віддати маєток та заводи в руки кредиторів. Про цю подію писали навіть газети. Так, в одній з них, ” Киевский телеграф” від 6 січня 1863 року писав, що у зв’язку боргових зобов’язань маєток Котюжинського було було піддано опікунському управлінню
Сюди варто приїхати, щоб побачити , на мою думку, найцікавішу дерев’яну садибу на теренах України.
Зведений наприкінці ХІХ століття будинок, що давно перетворився на візитівку села, є зразком тогочасної дерев’яної архітектури. У ньому досі збереглися автентичні вікна та двері, а під шаром вапна на стелях приховані розписи. Будівля пережила багато віх історії, адже була житловим будинком, адміністрацією цукрового заводу, німецьким польовим шпиталем і школою. У 2008 році її зачинили й вона понад десятиріччя стояла пусткою.
До села веде 4 кілометри бруківки і ненайкращої.
Покинута садиба з вишуканим дерев’яним будинком та старим парком за останні кілька років перетворилася на популярну туристичну локацію. За її відновлення взялися волонтери, які регулярно проводять там толоки і мріють створити в садибі музейний комплекс, а ще об’єкт включили до туристичного маршруту.
Вірю, що садиба ще буде відновлена. Дякую волонтерам та небайдужим людям, що взялися за відновлення.
